Ч. Гіл, Міжнародний бізнес, Глобалізація виробництва (2)

компанії сподіваються скоротити свої загальні витрати i покращити якість чи функціональність продукції, яку вони пропонують на ринку, а отже, одержати переваги в конкурентній боротьбі

Глобалізація виробництва

 

images (6)Глобалізацією виробництва ми називатимемо тенденцію до виробництва товарів або надання послуг у будь-якій точці планети, де існують  сприятливі відмінності у кількісних або якісних факторах виробництва (таких, як робоча сила, енергія, земля та капітал). Діючи в такий спосіб, компанії сподіваються  скоротити свої загальні витрати i  покращити якість чи функціональність продукції, яку вони пропонують на ринку, а отже, одержати переваги в конкурентній боротьбі. Розглянемо, наприклад, останню комерційну розробку компанії “Boeing” – реактивний авіалайнер “Boeing-777″. Модель 777 складається з 132 500 основних вузлів і деталей, що виробляються 545 фірмами-постачальниками з усього світу. Вісім японських фірм виготовляють деталі фюзеляжу, двері та крила; постачальник iз Синґапура – люки для носової ноги шасі; три італійські фірми виробляють щитки та закрилки тощо5. Частково така стратегія виробництва пояснюється тим, що розкидані по всiй планетi постачальники “Boeing” є найкращими в світі у своїй галузі. Результатом створення глобальної мережі постачальників є якісніший кінцевий продукт, що підвищує шанси “Boeing” вибороти у свого глобального конкурента “Airbus” більшу частку замовлень на постачання літаків по всьому світу. Крім того, стратегія “Boeing” на розміщення частини виробництва за кордоном підвищує шанси цієї компанії на отримання великих замовлень на літаки від авіакомпаній тих країн, де розмiщені заводи з виробництва деталей для літаків.

Глобальне розосередження виробничої діяльності характерне не лише для таких гігантів, як “Boeing”. Нерiдко набагато меншi фірми  діють  так само. Розглянемо стратегію американської компанії “Swan Optical” – виробника і дистрибутора окулярів. Цю фірму з її річним оборотом надходжень від продажу близько 20-30 млн. дол. важко назвати гігантом, проте вона зосередила виробництво  окулярів на  заводах у Гонконґу й Китаї, де виробничі витрати мінімальні. Ці заводи є спільною власністю “Swan” та її гонконзького партнера. Крім того, “Swan” утримує невеликі пакети акцій фірм – розробників нових моделей окулярів у Японії, Франції та Італії. “Swan Optical” розосередила процес виробництва й розробки нових моделей своєї продукції в різних точках планети і користується перевагами, які їй дає добра підготовка персоналу та сприятлива структура витрат в інших країнах. Зовнішні інвестиції в Гонконґу, а згодом у Китаї допомогли “Swan Optical” істотно скоротити витрати, тоді  як інвестиції в Японії, Франції та Італії дали їй змогу налагодити виробництво ексклюзивних моделей окулярiв, від продажу яких компанія може одержувати високі прибутки. Розосереджуючи по всьому світу виробництво і розробку нових моделей, “Swan Optical” одержує такі самі переваги в конкурентній боротьбі на глобальному ринку окулярів, як і “Boeing” від розосередження виробництва компонентів своїх літаків по різних країнах6. Роберт Райх (Robert Reich), колишній секретар з питань зайнятості в адміністрації президента Клінтона, вважає, що внаслiдок дії тенденції, показаної на прикладах “Swan Optical” та “Boeing”, у багатьох галузях промисловості стало неможливим говорити про “американську”, “японську”, “німецьку” чи, скажімо,  “корейську” продукцію. На думку Райха, розосередження виробничої діяльності серед великої кількості постачальників з різних країн призводить до створення продукції, що є “всесвітньою” за своєю природою, – “глобальної продукції”7. Проте, як і у випадку глобалізації ринків, не слід перебільшувати  значення та вплив цього процесу. Як буде показано в подальших розділах,  оптимальному розосередженню  виробничої діяльності фірм на території різних країн світу заважають численні перешкоди. До їх числа належать формальні та неформальні торговельні бар’єри між різними країнами, бар’єри для зовнішніх інвестицій, високі транспортні витрати, а також проблеми економічного та політичного ризику.

Втім, попри всі перешкоди, людство поступово просувається до майбутнього, для якого буде характерним високий ступінь глобалізації  як ринків, так і виробництва. Основними акторами у цій драмі є сучасні фірми, всі дії яких, можливо, й неусвідомлено, сприяють прискоренню процесів глобалізації. Ці фірми просто намагаються, як і належить, ефективно реаґувати на зміну умов свого робочого середовища. У наступному параграфi ми проаналізуємо, які рушійні сили лежать в основі процесів глобалізації.

 

Рушійні сили глобалізації

 

На наш погляд, в основі тенденції до глобалізації лежать два макроекономічні чинники. Перший з них – це усунення бар’єрів, що заважають вільному переміщенню  товарів,  послуг та капіталу, яке спостерігається після закінчення другої світової війни. Другий чинник – це технологічні зміни, особливо драматичний розвиток технологій  у сфері комунікацій та опрацювання   інформації, а також транспорту, що спостерігається  останніми роками.

 

Усунення перешкод у сфері торгівлі та інвестицій

 

У 20 – 30-і роки чимало націй-держав у всьому світі створили серйозні перешкоди на шляху міжнародної торгівлі та прямих іноземних інвестицій. Міжнародною торгівлею  називається експорт товарів та послуг споживачам іншої країни. Прямi іноземнi інвестиції - це процес інвестування фірмою ресурсів у бізнес-діяльність за межами своєї країни. Найчастіше перешкоди на шляху вільної торгівлі виявлялися у формі встановлення високих ставок  ввізного мита на імпорт промислових товарів. Зазвичай метою  такого заходу був захист тих чи інших галузей місцевої економіки від “іноземної конкуренції”. Одним iз наслідків цього стало поширення політики “обкрадання сусіда” (beggar thy neighbor) – такої торговельної політики, коли країни послідовно встановлювали і зміцнювали бар’єри на шляху торгівлі одна з одною. Врештi-решт це призвело до обмеження попиту у світових масштабах і стало однією з причин “Великої депресії” у 30-х  роках.

Зробивши висновки з такого сумного досвіду, після другої світової війни передові індустріальні держави Заходу на чолі зi США домовились між собою про взаємне усунення перешкод вільному переміщенню товарів, послуг та капіталу між країнами8. Цю мету було зафіксовано в документі, який одержав назву Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade – GATT). В рамках GATT було проведено вісім раундів переговорів між країнами-членами (їх кількість на сьогоднішній день становить понад 130), метою яких було зменшення бар’єрів для вільного  переміщення товарів та послуг. Останній раунд цих переговорів (відомий як уруґвайський раунд) завершився в грудні 1993 р. Уруґвайський раунд було присвячено подальшому усуненню торговельних бар’єрів, поширенню дії GATT не лише на промислові товари, а й на послуги, вдосконаленню правового захисту патентних і авторських прав та  торговельних марок, а також створенню з метою підтримки системи міжнародної торгівлі Світової організації торгівлі (World Trade Organization – WTO)9. В таблиці 1.1 показано вплив GATT на середні ставки ввізного мита на промислові товари. Як видно з таблиці, порівняно з 1950 р., середні величини ставок істотно зменшилися і до 2000 р. повинні досягти рівня 3,9 вiдсотка.

Окрім усунення торговельних бар’єрів, чимало країн поступово знімали обмеження на прямі іноземні інвестиції (ПІІ). За даними Організації Об’єднаних Націй, у період з 1991 по 1996 р. понад 100 країн внесли  599  поправок у національне законодавство щодо ПІІ. Майже 95 вiдсоткiв цих змін передбачали лібералізацію законодавства країн у питаннях іноземних інвестицій та були спрямовані на полегшення виходу іноземних компаній на ринки цих країн. Бажання стимулювати ПІІ знайшло своє відображення у стрімкому збільшенні кількості двосторонніх угод з питань взаємного захисту і сприяння інвестиціям. Впродовж п’яти років число таких угод зросло втричі, і на 1 січня 1997 р. їх було зафіксовано 1330,  за участю 162 країн світу10.

 

Таблиця 1.1. Середні ставки ввізного мита на промислові товари (у вiдсотках від їхньої вартості).

 

1913 1950 1990 2000*
Франція 21 18 5,9 3,9
Німеччина 20 26 5,9 3,9
Італія 18 25 5,9 3,9
Японія 30  – 5,3 3,9
Нідерланди 5 11 5,9 3,9
Швеція 20 9 4,4 3,9
Велика Британія 23 5,9 3,9
Сполучені Штати 44 14 4,8 3,9

 

* Дані на 2000 р. подано з урахуванням повної реалізації урувайських домовленостей.

 

Джерело: “Who Wants to Be a Giant?” The Economist: A Survey of the Multinationals, June 24, 1995, pp. 3-4.

 

Малюнок 1.1. Розвиток світової торгівлі та світового виробництва.

 

mal1

 

1-Грандiозний успiх

Обсяги світової торгівлі та ВВП у 1950 р. прийнято за 100

2- Обсяги торгівлі

3- ВВП

 

Джерело: World Trade Organization. World Trade  Growth  Accelerated in 1997, Despite Turmoil in some Asian Finansial Markets. Press/98, 19 March 1998.

 

Вказані тенденції сприяють як глобалізації ринків, так і глобалізації виробництва. Усунення перешкод у міжнародній торгівлі  дає змогу фірмам вважати своїм ринком увесь світ, а не лише свою країну. Зняття бар’єрів на шляху торгівлі та інвестицій  дає змогу компаніям організувати виробництво в найдоцільнішому для цього місці та забезпечувати виробленою там продукцією весь світовий ринок. Таким чином, фірма здатна розробляти продукцію в одній країні, виробляти складові частини у двох інших, організувати складання в третій та експортувати готову продукцію у всі країни світу. Існує чимало доказів тому, що усунення торговельних бар’єрів сприяє глобалізації виробництва. За даними Світової організації торгівлі, починаючи з 1950 р., обсяги світової торгівлі зростають набагато швидше, аніж обсяги виробництва 11. Порівняймо дані за 1950 і 1997 р., наведені на малюнку 1.1. Впродовж цього періоду обсяги світової торгівлі зросли у шістнадцять разів, тоді як обсяги виробництва -  лише в шість разів. Як видно з малюнка 1.1, зростання обсягів світової торгівлі  останніми роками прискорилося.

Виходячи з даних, наведених на  малюнку1.1, можна зробити два важливих висновки: по-перше, дедалi більше фірм діють за принципом, який застосовує “Boeing” при виготовленні моделі 777, – тобто частково розосереджують  виробничий процес у різних точках планети, одержують економію на виробничих витратах та підвищують якість продукції. По-друге, економіка націй-держав стає все більше  взаємопов’язаною і взаємозалежною. Із розвитком торгівлі держави  дедалі мiцнiше зв’язанi одна з одною в питаннях виробництва низки важливих товарів та надання послуг.

Очевидно й те, що в умовах глобальної економіки прямі іноземні інвестиції відіграють усе важливішу роль, оскільки різні за розмірами фірми, від “Boeing” до “Swan Optical” та “Harry Ramsden’s”, постійно нарощують свої іноземні інвестиції. За період з 1984 по 1997 р. загальні обсяги ПІІ з усіх країн збільшилися вдесятеро – iз 42 млрд. до 430 млрд. дол. і зростали майже вдвічі швидше, ніж обсяги світової торгівлі12. Основними інвесторами були компанії США, Японії та Західної Європи, а спрямовувалися інвестиції в Європу, Азію (особливо в Китай) i США. Наприклад, японські автомобільні компанії інтенсивно вкладають кошти у складання своїх авто на заводах Азії, Європи та США.

Таким чином, глобалізація ринків та виробництва і, як наслідок, збільшення обсягів світової торгівлі, прямих іноземних інвестицій та імпорту призводить до того, що на внутрішніх ринках окремих країн місцевим компаніям доводиться діяти в умовах  щільної конкуренції з боку іноземних супротивників. Така ситуація характерна як для Японії, де розширюють свою присутність американські компанії “Kodak”, “Procter & Gamble” та “Merill Lynch”, так і для США, де японським автомобільним концернам вдалося відвоювати частку ринку у “General Motors” та “Ford”, чи для Європи, де колись домінуючій компанії “Philips” довелось поступитися часткою ринку побутової електроніки японським “JVS”,”Matsushita”  й   Sony”.

Отже, можна зробити загальний висновок: дедалі зростаюча інтеґрація світової економіки в єдиний, глобальний ринковий простір сприяє підвищенню конкуренції у виробничій сфері та сфері послуг.

Проте, аналiзуючи все сказане, не слід вважати, що усунення торговельних бар’єрів відбувається само по собі. Як буде показано  в наступних розділах, вимоги “захисту” вітчизняних підприємців від іноземних конкурентів можна досить часто почути в усіх країнах світу, зокрема i в США. Хоча повернення до обмежувальної торговельної політики 20 – 30-х  років малоймовірне, питання, чи сприятиме політична більшість  економічно найрозвинутiших країн світу подальшому усуненню торговельних бар’єрів, лишається відкритим. Якщо процес зняття торговельних бар’єрів  далі не розвиватиметься, принаймні впродовж якогось певного часу, буде досягнуто тимчасової межі у глобалізації ринків та виробництва.